Медіа-арт

Міфогенез

Яніна Пруденко

2015 | Київ | аудіовізуальна інсталяція

Мистецько-дослідницький проект, присвячений деконструкції міфу сучасного героя АТО.

 

 

Опис проекту

 

 

Даний проект є результатом моїх дослідницьких спостережень як культуролога та дослідника нових медіа. Його метою є візуальний аналіз відеопропаганди, яке є одним з джерел актуального процесу міфогенезу українського героя. Здійснюючи даний аналіз, ми можемо критично подивитися на живий процес формування міфу в сучасній Україні, виявити його особливості, вказати на невідповідності об'єктивним процесам, що надасть можливість сформувати альтернативні образи героя та зафіксувати полінаративність героїки у культурній пам'яті, що наразі формується.


Для аналізу було відібрано 7 відео. Деякі з них транслювалися (або транслюються) по ТБ, деякі існують виключно у мережі Інтернет. Всі ролики відзначаються високим градусом патетичності, яку створюють відповідні антропологічні образи, архетипи української культури, національна символіка, піднесений музичний супровід та навіть поезія часів Великої вітчизняної війни.


Гендер, мовний аспект та порівняння образів безпосередніх учасників бойових дій та волонтерів як героїв – три параметри, що було обрано для здійснення аналізу міфогенезу сучасного українського героя.


Дані аналізу презентуються у виставковому просторі як візуалізація: 3 пари графіків (чоловіки/жінки; воїни/волонтери; російська/українська), на яких розмір зображення героя залежить від хронометражу зображення конкретного образу. Прикладом для візуалізації результатів аналізу став метод cultural analytics дослідника сучасної культури і нових медіа Лева Мановича (США), що дозволяє аналізувати великі бази візуальних даних та створювати наочні результати аналізу. Поряд з графіками знаходиться пристрій, на якому глядачі можуть перегляду вихідний матеріал аналізу –відеопропаганду, обрану для аналізу.


За загальними результатами аналізу можна зробити висновок, що у мас-медіа створюється образ сучасного героя зони АТО, що має переважно чоловічу стать, здебільшого говорить українською та є виключно безпосереднім учасником бойових дій.


В Україні проект було представлено у Національному художньому музеї України. Обговорення проекту під час відкриття спричинило бурхливу дискусію, яка довела, що процес деконструкції міфу (навіть у період його становлення) є дуже болючим для національної спільноти.

 

Дослідження: Яніна Пруденко


Візуалізація проекту: Ірина Костишина, Катерина Мокряк, Аліна Якименко - студенти «Школи візуальних комунікацій», відділення «Нові медіа»

 

 

[графік 1. стать]

рис. 1–2


У зоні АТО є жінки-воїни. Обличчя Надії Савченко на сьогодні вже стало символом героїчності та незламності духу. Однак під час аналізу гендерного аспекту було з'ясовано, що на безліч чоловічих образів, що з’являються у кадрах відео – лише 3 жінки, хоча ми знаємо, що відсоток жінок як суб'єкта дії у зоні АТО є досить високим. Натомість у роликах жінка здебільшого з’являється як об'єкт (ролики № 2, №6), що захоплюється героєм-чоловіком. Навіть образ Надії Савченко перейшов з регістру фемінності у регістр маскулінності. Основне означення, яке використовують відносно її – це «мужність» (укр. – «мужність», рос. «мужественность», корінь слова – «мужчина»).


Окрім того, 3 жінки-воїни, що з’являються у кадрах роликів, показані або у групових відеопортретах (ролик № 2), або не є безпосередніми учасниками бойових дій (дівчина-радист у ролику № 1 та жінка-лікар у ролику № 4). Ролик № 1 («Кожен з нас»), було знято режисером з США і присутність жінки у його кадрах виглядає радше як візуальна гендерна квота, яка не береться до уваги українськими режисерами пропаганда відео.


Подібний міфогенез репресивності образу героя жінки-воїна вже відбувся у СРСР під час та після Великої вітчизняної війни. Жінка не просто не усвідомлювалася як герой, вона зазнавала психологічного переслідування у повоєнний період, що ставало причиною стирання багатьма жінками зі своєї біографії слідів участі у війни. Вже у часи перебудови Світлана Алексієвич видала книгу «У війни не жіноче обличчя» (1985), в якій представила безліч трагічних історій жінок-воїнів, чим здійснила post factum крок до героїзації радянської жінки у ІІ Світовій війні.


Під час представлення проекту Міфогенез у Національному художньому музеї України авторка проекту зіштовхнулася з гострим несприйняттям гендерного графіку деякими представниками аудиторії. З аудиторії лунали вигуки, що війна – це чоловіча справа, а справа жінок – сидіти вдома та виховувати дітей.

 

 

 

[графік 2. воїни/волонтери]

рис. 3–4


Волонтери – це люди, що здійснюють героїчну роботу у зоні АТО, що не оплачується державою: від постачання їжі, боєприпасів, озброєння до пошуку та ідентифікації загиблих бійців на полях бою. Однак аналіз даних дає нам підстави дійти висновку, що персоніфікація героя у мас-медійних роликах здійснюється виключно щодо учасників бойових дій.


На презентації Міфогенезу у Національному художньому музеї України був присутній студент військової кафедри Київського політехнічного університету, який висловив свою точку зору про те, що Міністерство оборони України не зацікавлене у присутності волонтерів на війні у зоні АТО, а відповідно й у пропаганда відео. За свідченнями студента, викладачі на лекціях переконують майбутніх професійних військових у тому, що волонтер – це непередбачуваний, військово неосвічений, а тому небезпечний елемент на полі бою, в армії.


Однією з прозаїчних причин такого ставлення до волонтерів є те, що урядовий апарат не зацікавлений у тому, щоб перераховані від громадян кошти на підтримку української армії проходили через волонтерів. Наразі існує багато претензій до уряду щодо нецільового використання грошей, що перераховуються громадянами на підтримку воїнів у зоні АТО на рахунок Міністерства оборони України та інші урядові рахунки. Все більше громадяни надають перевагу донатувати гроші на українську армію через волонтерів, яким довіряють.


За час створення та презентації проекту я спостерігаю новий виток міфогенезу, до якого перейшов урядовий апарат. З весни 2015 року у публічному просторі на білбордах розміщуються образи реальних героїв – кіборгів, які захищали аеропорт Донецька (у проаналізованих мною роликах діють актори). На фотографіях 25-річні юнаки виглядають як 40-річні чоловіки. Очевидно, що після оголошення публічних претензій до урядового апарату щодо нецільового використання коштів, він змінює тактику та вдається до транслювання нових більш переконливих та щирих образів.


Цікавим для аналізу є ролик № 6, що створений на підтримку батальйону особливо призначення Київ-1 Міністерства внутрішніх справ України. Батальйон було  створено з розформованого підрозділу «Беркут», що отримав горезвісну славу під час Євромайдану. Намагаючись очистити свою репутацію за рахунок пропаганда відео та збираючи кошти від громадян на свою підтримку, Міністерство внутрішніх справ використало безпрограшний міфологічний образ воїна часів Великої вітчизняної війни. Боєць батальйону Київ-1 у ролику № 6 символічно переймає військову естафету захисника держави у ветерана часів ІІ Світової війни. У ролику звучать слова: «Ви мужньо відстояли нашу свободу, велика честь для нас її захистити і повернути мир!».

 

 

 

[графік 3. мова]

відео


Мовне питання стало одним з прецедентів початку війни на сході України. За результатами аналізу – у роликах звучить винятково російська та українська мова у співвідношенні 12/22, тобто україномовних героїв у роликах практично удвічі більше, ніж російськомовних. Однак за свідченнями очевидців (об’єктивна статистика не ведеться) у середньому на 10 військових української армії, що перебувають у зоні АТО – 8 російськомовних.


У російськомовному графіку представлені 3 образи героя із ролика № 1, знятого американським режисером, а також 9 бійців з непрофесійного ролика № 7, що існує винятково у мережі Інтернет та відсутній у трансляції на ТБ. Російська мова лунає у цьому ролику з вуст всіх без винятку бійців, оскільки вони декламують вірш Константина Сімонова «Жди меня» (1941). Отже, можна зробити висновок, що російська мова з’являється у графіку винятково завдяки «візуальній толерантності» американського режисера (подібно до графіку з жінками-воїнами) та аматорському відео, у якому справжні воїни АТО декламують популярну у часи Великої вітчизняної війни та у повоєнний період поезією.


Графіки, що візуалізують результати даних аналізу мовного аспекту представляють собою аудіовізуальну інсталяцію. Одночасне промовляння героями російської й української мов з екранів плазм дискредитує явище мови/мовлення як антропологічного фактору, що здатне породжувати дискомунікацію та, як наслідок, ворожнечу між людьми.

 

До 9 травня – дня святкування Перемоги в Україні – були випущені два нові пропаганда відео, які, так само як і у ролику, присвяченому батальйону особливого призначення Київ-1, створюють спекулятивний зв’язок між двома поколіннями військових в Україні. У першому відеоролику хлопець, боєць зони АТО вітає по телефону діда, ветерана Великої вітчизняної війни, стискаючи в руках дідову медаль. У другому – дівчина, військовий лікар у зоні АТО, по телефону поспіхом поздоровляє бабусю, яка переглядає свої фотографії, де вона молода дівчина, як і її онука, військовий лікар часів Великої вітчизняної війни. Характерним є те, що в обох відеороликах звучить винятково російська мова, але наприкінці відео ветеран і ветеранка відповідають українською на привітання: «Героям слава!».

 

 

Дані для графіків (pdf)

 

Галерея
Пруденко (1)