Заходи

KIMAF 2000

KIMAF 2000

4 / 10 / 2000  – 28 / 10 / 2000

Київ

KIMAF - Київський міжнародний фестиваль медіа-мистецтва, перший з трьох проведених. Ідея та концепція фестивалю належала Наталії Манжалій, Катерині Стукаловій та директору Гете-Інституту у Києві Йоханесу Эберту. Кожен з випусків KIMAF мав власну концепцію та різні формати.

 

Виставка першого KIMAF називалась «Alter Natura» та досліджувала, як митці, працюючи з такими природними елементами, як звук, рух, час та світло, намагалися передати та модифікувати реальне життя та дослідити взаємодію між штучними процесами і природою. Ідея виставки полягала не в тому, щоб перевантажити глядача високими технологіями, а навпаки, використати їх таким чином, щоб підкреслити багатство природних образів та спровокувати чуттєве сприйняття світла, часу та простору.

 

Концепція:

 

Існують два протилежні елементи - природа і технологія. Природа є джерелом для створення нового візуального образу. Митці працюють з такими природними елементами, як звук, рух, світло, та засобами медіа намагаються передати та модифікувати реальне життя і дослідити взаємодію штучних процесів та справжньої природи.Мультимедіа є сильним естетичним інструментом, який допомагає побачити навколишній світ як сери візуальних образів, а природа, у свою чергу, е первинною у створенні таких образів.Медіа зображення існують поза екраном, у штучному просторі, та створені таким чином, що приховують поза собою технологію. Ідея полягає не в тому, щоб перенавантажити глядача високою технологією, а, навпаки, використати її, щоб підкреслити багатство природних образів і/або створити нове бачення природи та спровокувати чуттєве сприйняття світла, часу та простору.Комп'ютерне мистецтво утворює нову форму середовища, у якому реальні образи взаємодіють з віртуальними, реальні бажання - з віртуальним життям, переводячи нас на новий рівень комунікації. Якщо світ навколо нас є лише ілюзією, то медіа технології дають сильніший імпульс для вираження цих ілюзій. (Наталія Манжалій).

 

Нові медіа загалом, та, зокрема, мистецтво нових і медіа існують, здається, далеко поза виміром природного. Навіть рукотворне вже не є природним, не кажучи вже про механічне, електронне, цифрове. Однак мистецтво залишається мистецтвом і у часи нових технологій, і йому, крім нових медіа/засобів вираження та нових ідей, потрібне ще й те, що не і підпадає під гільйотину альтернативи старе/нове - натура. Натура, яка може трактуватися як банк візуальних даних, котрі ми отримуємо від реальності. Й оскільки всі візуальні образи так чи інакше беруть свої і витоки у природі, то натура для нових медіа є в принципі такою ж природною, якою вона була і для традиційного і мистецтва.

Мистецтво нових медіа прагне водночас і імітувати природу у віртуальних просторах, і використовувати її, і творити світ, який був би кращий за природний. Ця і залежність, що іноді нагадує Едипів комплекс, іноді - еволюційну спадковість, можливо, і є тим, що робить • медіа мистецтво тонкою ланкою між природою та і технологією. Саме мистецтво шукає та відшукує ті взаємовідносини між реальним/віртуальним, традиційним/оригінальним, аналоговим/цифровим, і які не підпадають під вплив часу та наділяють його м функцією бути культурною пам’яттю.

Роботи, що представлені на виставці, з різних боків ілюструють те, як мистецтво нових медіа сприймає та інтерпретує природу. Для деяких митців природа у найбільш прямому сенсі слова є головним мотивом, сюжетним лейтмотивом твору (Кріста Зомерер та Лоран Міньоно, Гліб Катчук та Ольга Кашимбекова). Для інших сферою зацікавлення є природні процеси та ритми (Іван Цюпка, Артурас Райла). Для деяких цікавим є те, що пов'язане з людським тілом та різними можливостями його сприйняття та інтеракції з ним (Джина Чарнецкі, Крістіан Ціглер, Наталя Голіброда). Олександр Гнилицький та П'єрік Сорен використовують природні фізичні процеси для створення таких робіт, технологія яких не має жодного відношення до комп’ютера і швідше може бути порівняна з технологією добування філософського каменя.

Останнє відсилає до ще одного фокусу виставки та фестивалю взагалі - до питання, які медіа взагалі можна вважати "новими" і у якому контексті. Нарешті, якщо відокремитися від сприйняття медіа як найсучасніших засобів збереження та обробки різноманітної інформації, то для мистецтва медіа є перш за все засобом вираження, технікою виконання. Порівняння нових/старих медіа, їх формотворчих та впливових властивостей відбувається у роботах Іллі Ісупова, що поєднують всі медіа, від традиційних до сучасних, та в іронічному перформансі Іллі Чічкана та Кирила Проценка, що увіковічують сучасну медіа у форматі одної з найстаріших, створюючи пам'ятник ді-джеям. Незважаючи на ті асоціації, які може викликати назва (Alter Natura), виставка не проголошує нові медіа альтернативою для інших виразних засобів. Вона, швидше, засвідчує розширення діапазону засобів, яке стає можливим завдяки використанню нових технологій, а також "іншість" мистецтва по відношенню як до природи, так і до медіа. Історія мистецтва нових медіа нараховує більш 30 років, однак воно й досі, особливо в Україні, є тільки на початку свого шляху. Виставка запрошує глядача подивитися на те, що здається найцікавішим у цьому розвитку. (Катерина Стукалова).

 

Між зображеннями є тріщини, уява, перехрещення, пустка, рамка кадру та процес.

Колективне сприйняття та сигніфікація роблять можливим консенсус щодо того, чим є зображення, що є у кадрі чи часовому відрізку. Тепер візьміть зображення дитини, яка грається з жменею піску, або згадайте своє зачарування прогалинами між речами - для мене це жахаючий відрізок між вагоном потягу та платформою, або маленькі проміжки між лінолеумом та плінтусом, де люблять збиратися мокриці.

Як і мокриці, митці часто знаходяться між речами: місцями, секторами, нормами, настановами, зображеннями. А художники, що працюють з часом, є такими особливо, зараз вони мають цілу плетору нагод для участі у колі питань, що походять з інших тематичних сфер та стартових площин. Це є момент можливості, усунення кордонів, заохочення міждисциплінарної практики, обміну методами роботи, інновації та творчих втілень; наближення мистецтва та культури до більшої кількості людей, ламання кордонів між мистецтвом, наукою, освітою та бізнесом. Звучить добре, чи не так? Економічні питання, питання медіа арту, соціальні питання, питання міської регенерації. Але звідки вони походять? І хто отримує від них користь? Важливо, щоб митці здійснили переоцінку своїх практик і взяли участь у зміні "транс- модерного” (за словами Апекса Адамсона з організації V2 у Роттердамі) середовища. Але часто художники роблять лише те, що роблять тому, що не бажають робити щось іще, вони не полюбляють математичні тести і тому створюють мистецтво. Чому я повинен зробити внесок у добробут суспільства загалом? Чи почуваються художники творчо працелюбними? Важливо, щоб ті, хто розробляє політику, зрозуміли, що не можна зробити людей творчими, і що творчість не може бути автоматично спрямована на економічні та соціальні результати, які робитимуть їх лідерів щасливими. Але й митці також не можуть залізти назад до своєї башти з слонової кістки і уявляти, що світ завдячує їм життям. <...>

Уява виникає у темних місцях - протягом усієї історії мистецтва пошуки світла є домінуючими. Релігійні ікони показують біль, страждання та спасіння - вищий стан, просвітлення або вихід. Мистецтво, що працює з часом (Time Based Arts) є цим виходом. Народжене з дадаїзму, ідеології 60-тих та постмодернізму - між медіями та мейнстрімними практиками 70-тих та 80- тих, Time Based Art чи мультимедії тепер стають важливими. Як третя сфера, альтернативні медії та environmental media були назвами курсів у коледжах в 70-тих, і були присвячені розвитку цього напрямку, а вже згодом Мистецька Рада вирішила фінансувати та інституалізувати цю актуальну роботу. Медія та філософія, яка була піонером у розвитку мистецтва та мистецького контексту, сама дедалі більше асимілювалася та на певному етапі стала мовою, придатною для середовища спеціалістів. Сучасні художники та організації визначають себе між інституціями - між мистецтвом перформансу, медіа артом, інсталяцією та аудіо вони експериментують з процесом, контекстом та тим, що не застосовувається у домінуючих сферах. <...>

Зображення існують лише у контексті і ми знаємо, що вони мають різні значення залежно від того, з чим співставляються. Контексти місця, соціуму та політики - це те, що надає зображенням значення. Домінуючі ринки та широке використання надають зображенням цінності. Деякі - випадково, а деякі посередництвом науки коштують більше, ніж інші. Бренди опираються на зображення. Щілі у проміжках швидко зникають. Сфери уяви можуть мати кінець. Що станеться, коли банк рекламних образів вичерпається? Зовнішній простір, внутрішній простір, підводний глибинний морський світ, друзі на роботі, сексуальні дівчата та щасливі сімї. Можливо, єдиними реальними образами, до яких варто прагнути, є ті, що невидимі, або, краще, якщо у вас з'явилися якісь хороші образи, тримайте їх для себе. Так, наче ви застудилися або у вас грип - залишайтеся вдома і не зустрічайтеся з друзями. (Майк Стаббз).

Місце проведення:

Галерея ЦСМ, Будинок кіно, Музей «Київська фортеця»

Організатори

Куратори та засновники: Наталія Манжалій, Катерина Стукалова

Співорганізатор: Фундація ЦСМ

Представлені твори:

Згадка у публікаціях: